Украинские народные пословицы и поговорки

на украинском языке

Украинцы — восточнославянский народ, проживающий преимущественно на территории Украины. Общая численность в мире — около 45 млн. человек. Крупными диаспорами украинцы проживают также в России (2 млн.), в Канаде (1,2 млн.) и в Бразилии (1 млн.) человек. Украинский язык входит в славянскую группу индоевропейской языковой семьи. Родственные народы украинцев: белорусы и русские.

***
Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме.
Або волю здобути, або дома не бувати.
А йому щодня неділя.
Аби день переднювати та ніч переночувати.
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Або розумне казати, або зовсім мовчати.
Аби день до вечора.
Аби голова на в’язах, а розум дарма.
Або грай, або гроші вертай.
Або пан, або пропав.
А вдарило б на тебе з ясного сонця.                                                                                     Аби шия — ярмо буде.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Аби розум — щастя буде.
Або рибку їсти, або на дно сісти.
Або зі щитом, або на щиті.
Або зиск, або втрата.
Ані з плечей, ані з очей.
Багато снігу — багато хліба.
Бджоли раді цвіту, а люди — літу.
Бджола мала, а й та працює.
Без охоти нема роботи.
Білі руки роботи бояться.
Без роботи день роком стає.
Без вітру і трава не шелестить.
Боїться, як торішнього снігу.
Буде утіха, як з дірявого міха.
Бережи, як ока в лобі.
Бачить так, як та сова вночі.
Багато, хоч греблю гати.
Буває, що й черенок блищить.
Батога з піску не сплетеш.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.
Бовть, мов козел у воду.
Борода по коліна, а розуму , як у дитини.
Були б пиріжки — будуть і дружки.
Баба знехочу ціле порося з’їла.
Без вогню пече.
Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
Брехень багато, а правда одна.
Брехун на всі заставки.
Брехали твого батька сини та й ти з ними.
Брехливу собаку далеко чути.
Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.
Брехнею хліба не їсти.
Будеш трудитися — будеш кормитися.
Без діла слабіє сила.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
Без вірного друга великая туга.
Біля сухого дерева й сире горить.
Біль без язика, але каже, де болить.
Був кінь, та з’їздився.
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Боятися смерті — на світі не жить.
Біда вівцям, де вовк пастушить.
Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.
Без мила голить.
Бездонної бочки не наллєш.
Бесіди багато, а розуму мало.
Борода не робить чоловіка мудрим.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Без діла сидіти, то можна одубіти.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Боязливому по вуха, сміливому — по коліна.
Було б здоров’я — все інше наживем.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Багато няньок — дитина без ока.
Було, та загуло.
Були у кози роги, та стерлися.
Беруть завидки на чужі пожитки.
Багато диму — мало тепла.
Багато галасу даремно.
Без Гриця й вода не освятиться.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Береться за діло, як п’яний за тин.
В сраці був, гімно видів.
Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться.
Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.
Видно, хоч голки збирай.
Від добра добра не шукають.
Все минеться, одна правда останеться.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Восени і курчатам корми будуть.
Восени і горобець багатий.
Він і комара не скривдить.
Вірний друг — то найбільший скарб.
Він укусить і меду дасть.
Всякий молодець на світ образець.
Все любить міру.
Від своєї тіні не втечеш.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Ворона й за море літала, та дурна верталась.
В очах мигтить, а в голові свистить.
Вітер свище в голові.
Високий — як дуб, а дурний — як пень.
Високий до неба, а дурний, як треба.
Великий дуб, та порохнею напханий.
Воскова вдача: аби до тепла, так і тане.
Вали кулем — потім розберём.
Віл коня шукає, а кінь його виглядає.
В очереті шукає сучка.
В криницю воду лить — тільки людей смішить.
В лісі був, а дров не бачив.
Виміняв шило на швайку.
В невмілого руки не болять.
Вона співає, як муха в глечику.
Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.
В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь.
В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу.
Всіх би перегнав, та бігти боюсь.
Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Від ледачого чую, то й не дивую.
В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вдача собача: не брехне — то й не дихне.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Від людського поговору не запнешся пеленою.
Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.
Він набалакає, що й на вербі груші ростуть.
Високо літав, а низько сів.
Величається, як заєць хвостом.
Вертиться, як сорока на тину.
В чуже просо не пхай носа.
Вчепився, як рак.
Ворона маленька, та рот великий.
Він такий, що з вареної крашанки курча висидить.
Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
В очі любить, а за очі гудить.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують.
Від малих дітей болить голова, а від великих — серце.
Великі діти — великі й турботи.
Всякій матері свої діти милі.
Від огня, води і злої жони — Боже борони.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
Волос сивіє, а голова шаліє.
В неї брови до любові, а устоньки до розмови.
Влітку один тиждень рік годує.
Весна днем красна, а на хліб тісна.
Вночі тріщить, а вдень плющить.
Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.
Впав у біду, як курка в борщ.
Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця.
Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять.
Вовна, не вовна, аби кишка повна.
Всього буває на віку: по спині, і по боку.
Вертиться, як муха в окропі.
Віділлються вовкові овечі сльози.
В гурті і каша їсться.
Верба хоч і товста, але зсередини пуста.
Вміння і труд все перетруть.
Відстанеш годиною — не здоженеш родиною.
Всякий свого щастя коваль.
Від теплого слова і лід розмерзає.
Все купиш, лише тата й мами — ні.
Від лося — лосята, а від свині — поросята.
Всяка пташка своє гніздо знає.
Втікав від вовка, а попав на ведмедя.
Вогонь добрий слуга, але поганий хазяїн.
В чужих руках завжди більший шматок.
Всім по сім, а мені таки вісім.
Всрайся, та не дайся.
Вибирала дівка, та вибрала дідька.
Вдача овеча, по-овечому й мекече.
Велика гуля на рівному місці.
Він що кішка: як ти його не кинь, а він все на ноги стає.
Вовка не вбив, а вже шкуру продає.
Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.
Гарна, як срака навиворіт.
Гора з горою не зійдеться, чоловік з чоловіком — завжди.
Глибока вода не каламутиться.
Гречана каша хвалилась, ніби вона з коров’ячим маслом народилась.
Городить ні се, ні те.
Гучно, бучно, — а п’яти мерзнуть.
Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.
Грається, як кіт з мишею.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Горе з дітьми, горе й без дітей.
Густа каша дітей не розгонить.
Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
Горе тому, в кого нема порядку в дому.
Гість — як невільник: де посадять, там і сидить.
Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
Голос, як сурмонька, але ж чортова думонька.
Говорить, як лисиця, а за пазухою камінь держить.
Гарно колишеш, та сон не бере.
Гірко ковтати, та шкода вертати.
Гречана каша сама себе хвалить.
Говорив Мирон рябої кобили сон.
Гулі не одного в постоли взули.
Горілка без вогню розум спалить.
Горілка з ніг людей збиває.
Горілка — усьому доброму злодійка.
Горілочка — кума, зведе хоч кого з ума.
Господи, за що ти мене караєш: чи я горілки не п’ю, чи я жінки не б’ю, чи я церкви не минаю, чи я в корчмі не буваю?
Гарно сміється той, хто сміється останній.
Гадюка хоч не вкусить, то засичить.
Гляне — молоко кисне.
Гарна година, та ні з ким полаятись.
Гризе, мов іржа залізо.
Глечик пополам — ні тобі, ні нам.
Гостю налив чарочку, а сам випив парочку.
Гості першого дня — золото, другого — срібло, а третього — мідь, хоч додому їдь.
Гість хоч не довго буває, та все примічає.
Гарно ти граєш, та танцювати неохота.
Гониться за лисицею, а стріляє зайця.
Годяще на віник та на смітник.
Гаразд рота роззявив, хоч колесами їдь.
Глузд за розум завернув.
Голова — як казан, а розуму — ні ложки.
Голівонька, як маківочка, хоч витруси й викинь.
Гостре словечко коле сердечко.
Глухий що не дочує, то вигадає.
Глухий, як тетеря.
Гуляє, як риба в морі.
Говорить, як з рукава сипле.
Горе — що море: ні переплисти, ні випити.
Голодній кумі хліб на умі.
Голодній курці просо на думці.
Ганяють, як зайця.
Гарне життя: як собаці на прив’язі.
Голова — добре, а дві — краще.
Гнила дошка цвяха не приймає.
Гіркий тому вік, кому треба лік.
Горобець — молодець, а ластівка краща.
Гарний, як спить, та ще й носом до стіни лежить.
Гора мишу вродила.
Голосок дзвенячий, а совість свиняча.
Гадюку як не грій, вона все одно вкусить.
Говорить прямо, а робить криво.
Голова, як тік, а язик, як ціп: що хочу, те й молочу.
Голою сракою по рапатій дошці.
Густо дивиться, та рідко бачить.
Говори до гори, а гора — горою.
Горбатого виправить могила, а упертого дубина.
Говори до нього — як горохом об стінку.
Говорить, мов клоччя жує.
Гуляй, тату, — завтра свято.
Господиня: три городи — одна диня.
Друга шукай, а знайдеш — тримай.
Дружба дорожча за золото.
Добре діло — правду говорити сміло.
Де не поклав, там не візьмеш.
Добрий початок — половина діла.
Діло майстра величає.
Для всякого діла потрібні знання.
Добре в світі тому жити, хто працьовитий.
Добре слово краще за цукор і мёд.
Друзі — дзеркало одне для одного.
Дружба — мов дзеркало: розіб’єш — не склеїш.
Добре в світі тому жити, хто працьовитий.
Дарма, що малий, а й старого навчить.
Дай язику волю — заведе в неволю.
Де руки й охота, там скора робота.
Для вашого Федота не страшна робота.
Добре діло утіха, коли ділові не поміха.
Дивиться рідко, та густо бачить.
Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.
Добра штука оті вівці: і кожух, і свита, і губа сита.
Де багацько господинь, то ту хату хоч покинь.
Діти — як квіти: поливай, то ростимуть.
Діти плачуть, а у матері серце болить.
Де багацько няньок, там дитя каліка.
Добрі діти на ноги поставлять, а лихі з ніг звалять.
Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться.
Дядько — не батько, а тітка — не мати.
Дві невістки в хаті — два коти в мішку.
Добра мачуха, а все не рідна мати.
Давніх друзів забувають, а при горі споминають.
Держи голову в холоді, а ноги в теплі — будеш жить вік на землі.
Де болить — там і торкаєш кожну мить.
Добрі ті зуби, та кисіль їдять.
Добре говорить, але зле робить.
Дивиться лисицею, а думає вовком.
Дивиться, як вовк на козу.
Давали, та з рук не пускали.
Давали, та з кишені не виймали.
Дай курці грядку, а їй і города мало.
Добрався, як кіт до сала.
Дірявого мішка не наповниш.
Договір дорожче за гроші.
Де люблять — не части, де не люблять — не ходи.
Діла на копійку, а балачок на гривню.
Дметься, як пузир на воді.
Далеко куцому до зайця.
Дивиться звисока, а нічого не бачить.
Дай, боже, нашому теляті вовка з’їсти.
Дурний язик голові не приятель.
Далеко йде хороша слава, а худая ще дальше.
До роботи — в Гриця порвані чоботи.
Дай яєчко, облупи та ще й в рот поклади.
Де кисіль — там я й сів, де пиріг — там я й ліг.
Два недужих сіли та й хліб з’їли.
Дарма верба, що груш нема, — аби зазеленіла.
Далеко п’яному до Києва!
Дав дулю через кишеню.
Дорікає горщик чавунові, що чорний; аж гульк — і сам у сажі.
Два коти в одному мішку не помиряться.
Де два сваряться — третій користується.
Добрі гості, та в середу трапились.
Для проханого гостя багато треба, а несподіваний гість — що не постав, те з’їсть.
Де сісти, там сісти, — аби що з’їсти.
Дала борщу такого, що аж туман з моря котиться.
Дурного Кирила і Химка побила.
Дурному свого розуму не вставиш.
Добра кума, та розуму нема.
Дурний на санях дрижить, а кожух під ним лежить.
Дурна, як овечка: не скаже ні словечка.
Де розумному горе, там дурню сміх.
Дурному Гаврилці усе чорнобривці.
Дурням закон не писаний.
Дурному море по коліна.
Дурень думкою багатіє.
Дурень дурня вихваляє, а за що — і сам не знає.
Дурний, дурний, а об вугол не б’ється.
Доброму і добра пам’ять.
Добрі вісті не лежать на місці.
Добре кувадло не боїться молота.
Добре довго пам’ятається, а злеє — ще довше.
Держи копієчку про чорний день.
Дешева рибка — погана юшка.
Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Жити — Україні служити.
Живи скромніше, так усім будеш миліший.
Журавель у небі, а ти йому вже ціну встановлюєш.
Живіт та голівка — ледарська одговірка.
Живуть, як кішка з собакою.
Живіт товстий, та лоб пустий.
Ждали, ждали, та й жданики поїли.
Жінка без сраки — як село без церкви.
Жінка для освіти, теща для привіту, а матінка рідна лучче всього світу.
Жінка чоловікові подруга, а не прислуга.
Жінка не черевик — з ноги не скинеш.
Жона тримає дім за три кути, а чоловік — за четвертий.
Живуть між собою, як голубів пара.
Жона — княжна, а хата не метена.
Жаба — і на вола рот роззявля.
Жвавий, як рак на греблі.
Життя, як терниста нива, — не пройдеш, ноги не втомивши.
Жив, як пес, загинув, як собака.
Жвавий, як рибка в річці.
Живий, аж шкура на ньому горить.
Живе, як у батька за пазухою.
Жаліє, як кота об лаву.
Жалів яструб курку, доки всю оскуб.
Живий про живе й думає.
Жінка — не рукавиця, мінять жінку не годиться.
Жартуй, глечику, доки не луснув.
Жартувала баба з колесом, доки у спицях застрягла.
Журба сорочки не дасть.
Живуть між собою, як риба з водою.
Живи не як хочеться, а як можеться.
Жалить, як кропива, і колеться, як їжак.
За праве діло стій сміливо.
З самого початку думай, який буде кінець.
За добре слово не платять грошей, а скажеш — усім приємно.
З гори — далеко, на гору — високо, краще — ніяк.
Зимою сонце світить, та не гріє.
З малої хмари великий дощ буває.
Зловив зайця за хвіст.
Золоті гори обіцяє.
З добрими людьми завжди згоди можна дійти.
З добрим дружись, а лихих стережись.
Звикай до господарства змолоду, то не будеш знати на старість голоду.
Захочеш пити — підійдеш до струмка.
Зле — не снися, добре — не пнися.
Заклопотався, як квочка коло курчат.
За один раз не зітнеш дерева враз.
Знає, на чому світ стоїть.
За битого двох небитих дають, та й то не беруть.
Зимова днина така: сюди тень, туди тень, — та й минув день.
Зима без снігу — літо без хліба.
Земля — трудівниця, аж парує та людям хліб готує.
Згаяного часу і конем не доженеш.
З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем.
Закохався, як чорт в суху вербу.
З краси не пити роси.
Засватана дівка усім гарна.
Заміж іти — не дощову годину перестоять.
З сином сварися — за стіл берися, а з зятем сварися — за двері берися.
Зять любить взять, а шурин — очі мружить, та не хоче дать.
За гроші не купиш ні батька, ні матері, ні родини.
За сиротою журба за журбою.
З ким поведешся, того й наберешся.
З добрими людьми завжди згоди можна дійти.
Здоров’я всьому голова.
Загоїться, поки весілля скоїться.
Здоров’я виходить пудами, а входить золотниками.
Здоров’я маємо — не дбаємо, а загубивши — плачемо.
Згадала баба дівич-вечір.
За шматок ковбаси чортові душу продаси.
Захворів на хитрощі.
Заховався у закапелку, а хвостика й видно.
З-під живого п’яти ріже.
З-під стоячого підошву випоре.
Знають його усі, як облупленого.
Зліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
З хворої голови та на здорову.
Звабиш калачем — не одженеш і бичем.
За грамотного не розписуйся.
Задер носа — й кочергою не дістанеш.
Зорі лічиш, а під носом не бачиш.
З їжака не буде бика.
З великої хмари малий дощ буває.
За вашим шепотом і нашого крику не чути.
Знає кума — знає півсела.
З брехні люди не мруть, та вже їм більше нема віри.
За погані речі треба бити в плечі.
За лежнею ніколи й посидіти.
Збираються, як убогий на кисіль.
Закривіла на ногу, та не знає, на котру.
Заробив кревно та й пропив певно.
Злодія не бити — доброго губити.
Злякався, аж у п’яти закололо.
Заздрий від чужого щастя сохне.
Залив за шкуру сала.
З його помочі, як з осики груш.
З козла ні шерсті, ні молока.
За все береться, та не все вдається.
За деревами й лісу не бачить.
Замкнув вовка межи вівці — нехай тюрму знає.
Заблукав між трьох дубів.
З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній загубиш.
З дурнем зчепитись — дурнем зробитись.
З дурнем каші і не звариш: або пшоно не вкипить, або вогонь не горить.
Зверху блищить, а в голові свистить.
З-за вугла мішком прибитий!
З поганої вівці хоч вовни жмут.
З чужого похмілля голова болить.
Занадився журавель до бабиних конопель.
Знає сорока, де зиму зимувати.
За спрос грошей не беруть.
За що продать, то продать, аби свіжа копійка.
За що купив, за те й продаю.
З цього пива не буде дива!
Зайця ноги носять, вовка зуби годують.
Запас біди не чинить і їсти не просить.
Золотоноша — кругом хороша.
За бджоли не скажу, а мед солодкий.
За вушко та на сонечко.
Зробив так, що й комар носа не підточить.
Забажалось, мов перед смертю.
Закрутив носом, як тертого хріну понюхав.
Здибав його, як чайку на гнізді.
Заховав так, що й з свічкою не знайдеш.
Згадала баба, як дівкою була.
Зелене, як рута.
Заліз, як муха в патоку.
Згинув, як березневий сніг.
Загубилась, як голка в сіні.
Забив, як ведмедя жолудь.
Збирається, як на обід.
З нього толку, як з козла молока.
Засмієшся ти ще й на кутні зуби.
За царя Панька, як була земля тонка, — пальцем ткнеш та й воду п’єш.
За царя Хмеля, як було людей жменя.
З бика не надоїш молока.
Здобудеш освіту — побачиш більше світу.
З ледарем поведешся — горя наберешся.
Зароблений сухар краще краденого бублика.
Є люди, що й солов’я не люблять.
Є в глечику молоко, та голова не влазить.
Є що їсти й пити, та нема з ким говорити.
Є квас, та не для вас.
I за холодну воду не візьметься.
I каші не хочу, і по воду не піду.
I сила перед розумом никне!
I хитрого лиса можна зловити.
I сам не гам, і другому не дам.
I півень на своєму смітті гордий.
I сорока розказує, та толку мало.
I з посміху люди бувають.
I сонце свої плями має.
I сонце не всі гори освічує, хоча високо ходить.
I між капустою гарною є багацько гнилих качанів.
I по заячому сліду інколи знаходять ведмедя.
I стіни мають вуха.
I злодія не було, а батька вкрадено.
Iз хатини світа не оглянеш.
I залізо ржа з’їдає.
I з сивою бородою не все розум приходить.
I в лиху годину не кидай дружину!
I сова хвалить своїх дітей.
I у сироти на подвір’ї сонце засвітить!
I хитрого лиса можна зловити.
Iнший торочить, як дратвою строчить.
I риби наловить, і ніг не замочить.
I будень, і неділя — лінивому все безділля.
I за соломину вхопиться, хто топиться.
Iз рук все валиться в біді.
I граб, і дуб від малої сокири пада.
Iноді рідко, але мітко.
I золота клітка для пташки неволя.
I риба співала б, коли б голос мала.
I коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець.
Iз щастя та горя скувалася доля.
I від солодких слів буває гірко.
I кума сором, і хліба жаль.
I тяжко нести, й шкода кинути.
I свиня літала б — та неба не бачить.
Iзнехотя з’їв вовк порося.
I знов за рибу гроші.
Їж з голоду, а люби роботу змолоду.
Їв би паляниці, та зубів нема.
Їсть за вола, а робить за комара.
Ївши, гріється, а робивши, мерзне.
Їв би очима, та душа не приймає.
Їжте, очі, хоч повилазьте, — бачили, що купували.
Їздили та возилися і за дуба зачепилися.
Їх сам чорт не розбере!
Їсть, п’є та байдики б’є.
Їсти — не срати, можна почекати.
Їхав до Хоми, а потрапив до куми.
Їж борщ з грибами і держи язик за зубами.
Їж, Мартине, мати не підкине.
Їж, Левку, хоч і глевко.
Їй кажеш «ячмінь», а вона каже «гречка».
Його і в ложці не спіймаєш.
Його і муха крилом вб’є.
Його й кури загребуть.
Йдучи по чужу голову і свою неси.
Його мати моїй матері двоюрідна Параска.
Йому, як з гуски вода.
Йому пальця в рот не клади.
Йому і чорт не брат.
Його хоч до сала прив’яжи, то все буде, як драбина.
Йому брехати, що собаці мух хапати.
Кожному овочеві свій час.
Краще гірка правда, ніж солодка брехня.
Крутиться, як дзига.
Кожна пташка своїм носиком живе.
Коли за все візмешся, то нічого не зробиш.
Кожний майстер колись був невмілий.
Колос повний до землі гнеться, а пустий — угору пнеться.
Коли правдиве діло, то говори сміло.
Краще спробувати, ніж дивитися.
Кінь на чотирьох, та й то спотикається.
Кожна голова має свій розум.
Кожна пригода — до мудрості дорога.
Книга вчить, як на світі жить.
Куди серце летить, туди й око глядить.
Кров не вода, а серце не камінь.
Краще полин їсти, ніж з нелюбим за стіл сісти.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Краще камінь довбати, чим лиху жінку навчати.
Куди — голка, туди й нитка, куди чоловік — туди й жінка.
Коли п’яниця в кафе скаче, то жінка дома плаче.
Коли немає сили, то й світ не милий.
Кортить бабі шкуринка, та не вкусить.
Кисіль зубів не псує!
Котові — жартушки, а миші — смертушки.
Кликав вовк козу в гості — та йти не хоче.
Крутить, як швець шкурою.
Краще гляди свого носа, ніж чужого проса.
Кожний кулик у своєму болоті велик.
Коли б ковбасі та крила, то б кращої птиці на світі не було.
Кричала ворона, як вгору летіла, а як додому — то й крила опустила.
Казали люди: квач притикою не буде.
Користі від нього на два кроки, та й ті щербаті.
Коли став робить, то байдики не бить.
Краще тепер, ніж у четвер.
Коли пили — гомоніли, а як настав час платити — то всі поніміли.
Краденим добром багатий не будеш.
Крадене не йде на користь.
Коли боїшся, то з чимось таїшся.
Коли б могла, то в ложці води утопила б.
Кричить, як ворона над курчам.
Красавиця, що з-під столу кусається!
Кидається скаженим собакою.
Корова реве, ведмідь реве, а хто кого дере — і чорт не розбере.
Криком дуба не зрубаєш.
Криком вогню не вгасиш.
Кобила за вовком гналась, та вовкові в зуби попалась.
Коли не пиріг — то й не пирожися, коли не тямиш — то й не берися.
Куди вітер, туди й він.
Краще один мудрий, ніж десять дурних.
Краще з розумним два рази загубити, як з дурним раз знайти.
Кого почитають, того й величають.
Кому честь, тому й хвала.
Кому легко на серці, до того увесь світ сміється.
Краще пізніше, ніж ніколи.
Крий, ховай погане, а воно ж таки гляне.
Кому весілля, а курці смерть.
Кожному спустити — то й на світі не жити.
Куди дерево підрубане, туди воно і пада.
Коли моє не в лад, то я з своїм назад.
Кота в мішку не торгують.
Кому не віриться — нехай подивиться.
Кулик невелик, а все-таки птиця.
Кому пироги й млинці, кому гулі та синці.
Кому що, а курці просо.
Кобила з вовком подружилась, та додому не вернулась.
Київ не відразу збудований.
Кожна корова своє теля лиже.
Коханий — сім разів у сраку пропханий.
Казала Настя, як удасться.
Купив біду за свої гроші.
Кива головою, мов сухий опеньок.
Казала біла, що не буде діла.
Казав сліпий до глухого: «Слухай, як безрукий голого обдирає».
Ластівка день починає, а соловей його кінчає.
Лінивому все ніколи.
Ледачому завжди тяжко.
Лінивого й ноги не носять.
Літо збирає, а зима з’їдає.
Листопад — ворота зими.
Людині потрібна людяність.
Легко почати, та нелегко кінчити.
Легко обіцяти, та важко виконувати.
Лежачого хліба ніде нема.
Літо на зиму робить.
Літом ногою копаєш, а зимою рукою візьмеш.
Любов — не пожежа, займеться — не потушиш.
Любиш — люби, а не любиш — не води.
Лучче женись, а на чужу жінку не дивись.
Лучче їсти хліб з водою, чим жити з жінкою лихою.
Любо й неньці, як дитина в честі.
Лучче людям робить, ніж мачусі годить.
Лихий доброго псує.
Люди часто хворіють, бо глядітись не уміють.
Літа пливуть, як вода.
Лучче годувати, як поминати.
Лихий чоловік — як хвороба: усе запакостить.
Лукавий чоловік в очі світить, а поза очі душу тягне.
Лукавий чоловік словами любить, а ділами губить.
Лисом підшитий, псом підбитий.
Лестощами й душу вийме.
Любить, як вовк порося.
Лукавий, як не мудрує, а все не заплутається в свої тенета.
Ласий, як кіт на ковбаси.
Ложка дьогтю зіпсує бочку меду.
Легко сказати, але зробити — годі.
Ляпає язиком, як постолом.
Легше говорити, ніж зробити.
Людям язиків не зав’яжеш.
Лінивому горб на животі, а скорому на плечах.
Люди — орать, а ми — руками махать.
Ласа кішка до риби, та в воду лізти не хоче.
Ледар живе, аби землі важче.
Ледачий свята пильнує.
Лежить, як галушка.
Лінивий у своїй хаті змокне.
Лінь — гірше хвороби.
Лучче в латанім, ніж у хапанім.
Легко прийде — прахом піде.
Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка.
Лиха та радість, по котрій смуток настає.
Ліпше сяка-така пісенька, ніж плач.
Лякали щуку, що в озері її топити будуть.
Лежить, наче камінь на душі.
Лихо по людях ходить, не по лісі.
Ледве від сімох відгавкалась.
Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить.
Лежачий зайця не впіймає.
Милується сам собою, як чорт писанкою.
Менше обіцяй — більше роби.
Маленька правда всі неправди переважить.
Мудра голова не дбає на лихі слова.
Мудрим ніхто не вродився, а навчився.
Мати однією рукою б’є, а другою гладить.
Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить.
Малі діти — малий клопіт, а підростуть — буде великий.
Молода на всі сторони гнеться.
Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде.
Менше говори — більше вчуєш.
Мокрого поліна вогонь не лиже.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам, як вівця.
Мухи та комарі кусають до пори, а для лихої людини нема ні пори, ні години.
Мов спасівська муха, усім очі виїдає.
Молоді сваряться — тішаться, старі сваряться — казяться.
Можна було б в гостях довше гуляти, та забули хліба взяти.
Море перепливти — не поле перейти!
Мур не проб’єш пальцем.
Манить, як кота мишею.
Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.
Маєш голову, май ще й розум.
Моє щастя таке, як тої курки, що качата водить.
Мертвого лева і заєць скубне.
Не каша годує, а ложка.
Не страшно ні хмари, ні грому.
Не бійся дивитись правді у вічі.
Не хвали сам себе, нехай тебе інші хвалять.
Не хвались, а вчись!
Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.
На все є свій порядок.
Не взявшись за сокиру, хату не зробиш.
Не одяг красить людину, а добрі справи.
Не так лінь, як не хочеться!
Нічим нічого і не зробиш.
Недаремно говорять, що діло майстра боїться.
На словах міста бере, а на ділі жаби боїться.
Несміливий і своєї частки не одержить.
Не радій чужому горю.
На правду небагато слів треба.
На дерево дивись, як родить, а на чоловіка, як робить.
Не плети гівно дівці в коси.
Не святі горшки ліплять, а прості люди.
Не місце красить чоловіка, а чоловік місце.
На охочого робочого діло знайдеться.
Не питай старого, а бувалого.
На те й голова, щоб у ній розум був.
Не бажай синові багатства, а бажай розуму!
Не лінися рано вставати та змолоду більше знати!
Навчай інших — і сам навчишся.
Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
На те коня кують, щоб не спотикався.
Не кожна ж Ганна й гарна!
Невесело в світі жити, як нема кого любити.
На любов і смак товариш не всяк.
Не поможуть і чари, як хто кому не до пари.
Не з багатством жити, а з людиною!
На двох весіллях зразу не танцюють.
Не спаруєш голубки до півня, бо голубка півневі не рівня.
Не підеш по добрій волі, то підеш по неволі.
Не ходи по полю, не топчи куколю, не лупай очима, не твоя дівчина.
Не буде Галя — буде другая.
Не шукай вроди, а шукай доброти.
Не все то правда, що на весіллі співають.
Не нашого пера пташка у Iвашка.
Ну й пара! — чорт сім пар лаптів стоптав, поки їх не спарував.
Нема кращого друга, як вірна супруга.
Не дай Бог коня лінивого, а чоловіка ревнивого!
На красиву жінку гарно дивиться, а з розумною гарно жить.
Не лихо журить і чужа сторона, а невдала жона.
Нащо ліпший клад, коли в дітях лад.
Не та мати, що народила, а та, що вигодувала!
Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів.
Не навчив батько — не навчить і дядько.
Не трать ходу до поганого роду.
Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться.
На ласий кусок знайдеться куток.
Найбільше багатство — здоров’я.
На поганенький животик і мед не йде в ротик.
Надвоє бабка ворожила: або вмре, або буде жива.
Не смерть страшна, а недуга.
На свіжий цвіт і бджола літає, а зів’ялий обминає.
Не по зубах мені ці горішки.
Недовго вже йому ряст топтати!
На язиці медок, а на думці льодок.
Накрився, мов лисиця хвостом!
Не копай іншому яму, бо сам упадеш.
На тобі, Данило, що мені не мило.
Не дурний крук пустити з рук.
Не то що наївся, а і в пазуху набрав.
Набрався сорому, що й світу не бачить.
Нашим глазам не перший базар: гірше було, та перелупали!
На вовка неслава, а їсть овець Сава.
Не носи сміття під чужу хату.
Не в свої сани не лізь!
Не милься, бо голитись не будеш!
Не микайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця боком вилізе!
Не брудни криниці, бо схочеш водиці.
Не загрібай жар чужими руками!
Носиться, як кіт з салом.
Носиться, як баба із ступою.
Начебто такий великий вчений, а як придивишся — порожня посудина.
Надувся, як жаба під пеньком.
Не штука вбить крука — злови живим!
Не хвали сам себе — нехай тебе люди похвалять!
Не дивись високо, бо запорошиш око!
Не пхайся поперед батька в пекло, бо не знайдеш, де й сісти!
Не хвали день до вечора.
Не кажи «гоп», поки не перескочиш!
Нарядилася, як пава, а кричить, як гава.
Не так-то він діє, як тим словом сіє.
Нащо нам музики, коли в нас довгі язики!
Намолов сім мішків гречаної вовни.
Не той дурний, хто на слова скупий, а той дурний, хто на діло скупий.
Не так швидко робиться, як мовиться.
Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло.
На чужий роток не накинеш платок.
Не міряй всіх на свій аршин.
На других гомонять, а самі все лихо творять.
На цьому далеко не поїдеш — де сядеш, там і злізеш!
Не дай, Боже, ледачому та ще й хвороби.
Ні б’є, ні лає, та ні про що й не дбає.
Наморочився до самого підборіддя!
Не бери чужого нічого — не будеш боятися нікого.
Нагадай козі смерть, то вона мекатиме, аж поки здохне.
На іншого примова, а про себе ні слова.
Набрид гірше гіркої редьки!
Незваному гостю місце за дверима.
Нагодують калачем та й в спину рогачем!
Нащо вороні великі розмови, коли вона знає своє «кра»!
Ні нам, ні вам, ні добрим людям.
Ні Богу свічка, ні чорту кочерга!
Не роззявляй рота, бо сорока влетить!
Наше діло півняче: проспівав, а там хоч не розвидняйсь!
Нехай буде гречка, аби не суперечка!
Назад тільки раки лазять!
Нема гіршого ворога, як дурний розум.
Не купити ума, як нема.
Немає третьої клепки в голові.
Носить голову тільки для шапки.
Носиться, як дурень з писаною торбою в будень!
Нема лісу без вовка, а села — без лихого чоловіка.
Не до жартів рибі, коли її під жабри гаком зачепили.
На безриб’ї і рак риба.
На ловця і звір біжить.
На вовка помовка, а заєць капусту з’їв.
Не все так сталося, як жадалось.
Не мала баба клопоту, то купила порося, порося — кувік, а баба в крик.
Не страши кота салом.
Не питай, бо старий будеш!
Нова мітла гарно заміта.
Ночвами моря не перепливеш.
Не такий чорт страшний, як його малюють!
Не завжди коту масниця.
Нема там добра, де порядку нема.
Не трать, куме, сили, спускайся на дно!
Не нашого поля ягода.
Не думав, не гадав, як у біду попав.
На мені покатаєшся, як на їжаку!
Надувся, як сич.
Німа, як риба.
Не хоче, як коза сіна.
Нехай над ним ворони крякають.
Одна рука в долоні не плеще.
Одна бджілка багато меду не наносить.
Одне «сьогодні» краще двох «завтра».
Один сам хоробрий, а в іншого слово хоробре.
Одне хороше слово і в лютий мороз зігріє.
Одному не під силу — клич товариша.
Один палець — не кулак.
Одному не страшно, а двом веселіше.
От вам Лука: рукавиці в кишені, а він їх шука.
Одна розумна голова добре, а дві ще краще!
Оженився, як на льоду обломився.
Оженивсь — перемінивсь.
Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки сини.
Одна мати родить, та не один розум дає.
Охотніше один батько вигодує десять дітей, ніж десятеро дітей одного батька.
Обідала чи й не обідала, аби рід відвідала.
Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять.
Одної смерті не минеш, а двох не буде.
Очима світить — боком душу тягне.
Одною ногою в гробу стоїть, а ще зло творить.
Обіцянка — цяцянка, а цяця й досі в кишені.
От ми — так ми: вовки кобилу з’їли, а ми воза не дали!
Один цвіт не робить вінка.
Одна ластівка не робить весни.
Обіцяного три роки ждуть.
Одне — творити язиком, а друге — перти плуга.
Обмова — полова: вітер її рознесе, але й очі засипле.
От тобі далі й нічого казати — цвірінь, та й у стріху.
Ото-то горе, що риба в морі.
Очам видно, та ногам обридло.
Од ледачого поли вріж та тікай.
Одне ледаще пропаде — і то на світі полегшає.
Обібрав, як молоденьку липку!
Отакі, матінко, лихії люди: як напали на мене семеро перекупок, то ледве одгризлась.
Отак: той у ріпу — той у мак.
Ось вам, дядьку, шапка і рукавиці, — гуляйте у нас ще.
От гостював, — насилу з душею вирвався!
Од одного берега відстав, та до другого не пристав.
Ото ткач: нитка рветься, а він в плач.
Оце надулась: наперед п’ятами обулась.
Одна була хустина, та й ту в воду впустила.
Опустив вуха, як лопух на дощ.
Один дурень зіпсує, що й десять розумних не виправлять.
Осла впізнаєш по вухах, ведмедя — по кігтях, а дурня — по балачках.
Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість.
Оженився дурний та взяв біснувату, та не мали що робити — підпалили хату.
Орлиний клекіт з-під хмари чути.
Одні очі і плачуть, і сміються.
Обізвався грибом, то лізь у борщ.
Один хліб завше приїсться.
Огню вогнём не потушиш.
Овес у трьох кожухах, та вітру боїться.
Охота гірш неволі.
Од поганого зерна і кури сліпнуть.
Оце пропав, як з мосту впав!
Осадила, мов горщик од жару одставила.
Опарився, як муха на окропі.
Ото, мамо, люди хвалять нас: ви мене, а я вас!
Праця людину годує.
Почати — починає, та кінчати не кінчає.
Поки знайде, то й сонце зайде.
По воді ходить, і пить просить.
Поле труд любить.
Під гору навскач, а на гору хоч плач.
Полохливий заєць і пенька боїться.
Пищить снігур — скоро зима буде.
Правда світліша за сонце.
Правда і в морі не втоне, і в огні не згорить.
Правда кривду переважить.
По правді роби, по правді й буде.
Правда кривди не любить.
Посієш вчасно, збереш рясно.
По роботі майстра впізнають.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Погнався і за тим, і за тим, а пішов ні з чим.
По твоїх справах про тебе судять.
По готовій роботі і обід смачніший.
Про нього слава на весь світ стала.
Полохлива ворона і куща боїться.
Показалась за сім вовків копиця сіна.
Пташка красна своїм пір’ям, а людина своїми знаннями.
По можливості не кривдь і мурашку.
Показує дорогу, а сам у болото лізе.
Погані слова шкодять тому, хто їх говорить.
Поле словами не засівають.
«Поможу, поможу», а прийшло — «не можу».
Правда своє візьме.
Правда та кривда — як вогонь та вода.
Правда і з дна моря виринає, а неправда потопає.
Поміч у свій час — як дощ у засуху.
Потрібну річ далеко не клади.
Поспіхом та швидко — мети не досягти.
Поки не упріти, поки не уміти.
Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом!
Прийшов Спас — держи рукавиці про запас.
Прийде врем’ячко — достигне яблучко й саме відпаде.
Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує.
Поганий на вроду, та гарний на вдачу.
Перш ніж одружитись, треба роздивитись.
Постав мені хату з лободи, а в чужую не веди.
Пий сама, мила, коли таке заварила!
Поки маленькі — то й рідненькі, побільшали — погіршали, а оженилися — сказилися.
Плачте, очі, хоч довіку по доброму чоловіку.
Поганому животу і пироги вадять.
Пар кісток не ломить.
Перейшов на ліки — пропав навіки.
Проти віку нема ліку.
Пішли мої літа, як вітер круг світа.
Пройшов вік, як батогом хляснув.
Пішов наш старий у танець, як мокрий горобець.
Пішов на дно раків ловить.
Перед смертю не наживешся.
Під золою і жару не знайти.
При тобі — і душа в тобі, а без тебе — і душа з тебе.
Просить покірно, наступивши на горло.
Поставили козла город стерегти.
Пожалів, як вовк порося, — від’їв ніжки та й уся.
Пожалів вовк кобилу — залишив хвіст і гриву.
Повадиться вовк у кошару ходити, то все стадо перебере.
Пропав — і собаки не гавкали.
Пройшов вогонь і воду.
Пройшов крізь сито і решето.
Посеред зими і льоду не випросиш у куми.
Помастили губи медом, а облизати не дали.
Поганому виду нема стиду.
Погані очі все перелупають.
Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе.
Прип’явся, як реп’ях до кожуха.
Прилип, як шевська смола до чобота.
Погана та дівка, що сама себе хвалить.
Поки хвалько нахвалиться — будько набудеться.
Пнеться, як жаба на купину в гарну годину.
Пишається, мов кошеня в попелі.
Перше у волок подивиться, тоді рибкою й хвалиться.
Поперед охоти зайця не лови.
Полову їсть, а фасону не втрача.
Передав куті меду.
Присягалися сліпці, що своїми очима бачили.
Порожня бочка гучить, а повна мовчить.
Пес бреше на сонце, а сонце світить у віконце.
Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою — ані до порога.
П’ять днів нічого не робимо, а шостий відпочиваємо.
Поки зайця вб’ють, то вола з’їдять.
Пішла по масло, — та й в печі погасло.
Пішов глечик за водою, та й пропав там з головою.
Пішов посол та й упав у розсол.
Пішов по селу добувати киселю.
Під жабою лід розстає, — піді мною мерзне.
Приніс з бублика шнурочка.
Пізно берегти вино, коли бочка порожня.
Прощай розуме, як з горілкою зустрівся.
П’янство — в роботі не товариш.
Пора кумі і за розум взятися: не все пити — треба похмелятися; а з похмілля знову на весілля.
П’яний та дурний — рідні брати.
П’яному й кози в золоті.
Перше — що я горілки і в рот не беру, друге — що й день не такий, а третє — що я вже дві випив.
П’яний — гірше скаженого пса.
Перша чарка — на здоров’я, друга — на веселощі, а третя — для сварки.
П’яному гори немає — усе рівно.
П’яному й калюжа по вуха.
Пора тобі, п’яниця, протверезиться, а гульвісі остепениться.
Пожартував злодій: в четвер вмер, а в п’ятницю встав та й коня вкрав.
Прийшло махом — пішло прахом.
Полохається, як заєць бубена.
Пішла душа в п’яти.
П’ятами накивав, — аж залопотіло.
Погано, як боїться: лиха не мине, а ще й натремтиться.
Просили на дорозі, щоб не були на порозі.
По бороді текло, а в роті сухо було!
Подали груш, то й з-за столу руш.
Прийшли непрохані, то й підем некохані.
Поїхав погостювать, а прйшлось горювать.
Погуляв, як собака на вірьовці.
Приший кобилі хвіст.
Погане, дурне, ледащо не годиться ні на що.
Піймав смаленого вовка.
Проміняв бика на індика.
Проміняв шило на мотовило…
Плив, плив, та на березі й утопився.
Попав, як сліпий на стежку.
Погнався за зайцем, та коневі голову зламав.
Пішов на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.
Пішов по шерсть, а вернувся сам острижений.
Після бійки кулаками не розмахують.
По морі плавав, а води не бачив.
По хаті ходить, а дверей не знайде.
Поки суд та діло, а кошеня сало з’їло.
Поки бабуся спече книші, то в дідуся не буде душі.
Перетреться, перемнеться, та й так минеться.
Про мене, Семене, аби я — Iван!
Пішого сокола й ворони б’ють.
Підстреленого сокола й ворона клює.
Послухай дурного, то й сам дурним станеш.
Пошли дурня по раки, а він жаб наловить.
Пізнаєш дурного по реготу.
Прудка ріка береги розмиває.
Писаного сокирою не вирубаєш.
Пустився в бійку — чуба не жалій.
Підеш туди, куди Макар телят не ганяв.
Пішов, як за море срати.
Потрібно, як п’ятої ноги собаці.
Подивився, мов кислицю з’їв.
Попав пальцем в небо.
Погане порося і в петрівку мерзне.
Почин дорожче грошей.
Прирівняв солов’я до зозулі.
При добрій годині і дурень човнем правитиме.
Покинув живе і пішов шукати мертвого.
Позиченими зубами кістки не розгризеш.
Робота спільна — як пісня весела.
Робить, як мокре горить.
Раді люди літу, а бджоли цвіту.
Рана загоїться, а лихе слово — ні.
Розумний бачить правду, чесний не порушує слова.
Редьці до цукру нічого рівнятись.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні — слізки ллють.
Роби до поту, а їж в охоту.
Розум — скарб людини.
Розумний батько сина спитати не соромиться.
Розумний всякому дає лад.
Розумний научить, а дурень намучить.
Розумну річ приємно й слухать.
Розумна голова, та дурному попалася.
Розумного пошли — одне слово скажи, дурного пошли — три скажи та й сам за ним піди.
Раз літо родить.
Роби на дворі — буде й в коморі.
Розумна жінка чоловіка із біди вирятує, а дурна ще втовкмачить.
Росте, як на дріжджах.
Рад би до дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Розумна дитина в батьковій свитині.
Рідна мати і б’є, та не болить, а свекруха словами б’є гірше, ніж кулаками.
Рід великий, а пообідать ніде.
Рожа червона, та й та блідне.
Рив, доки жив, а по смерті його зарили.
Розносивсь, як чорт з бубном.
Роздайся, море, — жаба лізе.
Розбалакались, як свиня з гускою.
Розжуй, та ще й в рот поклади!
Розходилась, як квочка перед бурею.
Роззявив рот, як вершу.
Ротом дивиться — нічого не бачить.
Розуміється, як глуха в танцях.
Розуміється, як вовк на зорях.
Розбирається, як свиня в апельсинах.
Розбирається, як баран в аптеці.
Розумний розсудить, а дурень осудить.
Розуму палата, та ключ від неї загублений.
Ростом з Iвана, а розумом з болвана.
Риба шука — де глибше, а чоловік — де ліпше.
Рожі без колючок не буває.
Рожа і в терну гожа.
Риба не без кості, а чоловік не без злості.
Ранок вечора мудріший.
Раз обпечеться, другий — остережеться.
Рибак рибака пізнає здалека.
Розлука — теж наука!
Риба смердить від голови.
Родився малим, виріс п’яним, умер старим — і так прожив, що й світу не побачив.
Розум за гроші не купиш.
Розум хоч маленький зате свій.
Розумного на покуті саджають для честі, а дурня — для сміху.
Розумний розсудить, а дурень осудить.
Рідна мати високо замахує, а помалу б’є.
Роздайся море, — тріска пливе.
Розуміється, як теля на пирогах.
Раденький, що дурненький.
Рости, сину, хоч дурний, аби великий.
Сери-перди-грійся.
Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.
Сміливого куля боїться!
Страху нема там, де його не бояться.
Сонечко нас не чекає.
Сонце низько — вечір близько.
Словами туди і сюди, а ділами нікуди.
Сталь гартується у вогні, людина — в труді.
Силою не хвались — краще трудись.
Сонливого не розбудиш, лінивого не пошлеш.
Семеро одну соломинку піднімають.
Світить місяць, та не гріє.
Січень — року початок, а зими середина.
Сокіл вище сонця не літає.
Сміливим відвага володіє.
Сміливий скрізь переможець.
Справжня людина як не хоробра, то смілива.
Сміливий сам собі кує славу.
Страх силу одбирає.
Сміливий там знайде, де боягуз загубить.
Сам не б’юсь, а сімох не боюсь.
Слово — не стріла, а ранить глибше.
Слова щирого вітання дорожчі за частування.
Стукотить, гуртотить — комар з дуба летить.
Скромних скрізь поважають, а хвальків зневажають.
Скромність прикрашає людину.
Свого «спасибі» не шкодуй, а чужого не чекай.
Скажи мені, хто твій товариш — тоді я скажу, хто ти.
Стругав, стругав, та й перестругав.
Сім раз відмір, один раз відріж.
Сім п’ятниць на тиждень.
Солов’я баснями не годують.
Старається, як мурашка.
Старого горобця на полові не обдуриш.
Сила та розум — краса людини.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Скільки голів, стільки й умів.
Синиця пищить — зиму віщить.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Сумний грудень і в свято, і в будень.
Сім глаз — алмаз, чужі руки — круки.
Сухар з водою, аби серце з тобою.
Старої любові й їржа не їсть.
Силою не буть милою.
Серце ні на що не вважає — свою волю має.
Сиділа дівка та й висиділа дідька.
Свасі перша чарка й перша палка.
Солом’яний парубок золоту дівку бере.
Сім’я міцна — горе плаче.
Соловей співа, поки дітей нема.
Сім синів годую, всім і щастя готую.
Своя хата — своя стріха; свій батечко — своя втіха.
Свекруха — уїдлива муха.
Своїх багато, а як прийшлось топитися, то ні за кого й вхопитися.
Сідайте, хай ноги для дороги!
Світ великий — було б здоров’я!
Скрипливе дерево довго живе.
Старий багато знає, а ще більше забув.
Старий хоче спати, а молодий — гуляти.
Старе — як мале: що побачить, того й просить.
Старий кіт, а масло любить.
Сподівався дід на обід, та й, не ївши, спати ліг.
Старій бабі і на печі ухаби.
Старість — не радість, а смерть — не весілля.
Смерть не за горами, а за плечами.
Слова, як мед, діла, як полин.
Слова ласкаві, та думки лукаві.
Свій своєму лиха не мисле: як побачить на сухому, то в болото тисне.
Спить, а Химині кури бачить.
Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає.
Скупому душа дешевше гроша.
Сидить пес на сіні: сам не їсть і другому не дає.
Се така, що не вступить нікому й п’ятака.
Скупий, якби міг, то б два рази одне їв.
Скупий удвоє платить, а лінивий два рази робить.
Стида, як у тої кобили, що воза побила.
Сало гамкнув та на кота звернув.
Сові сонце очі ріже.
Свиню пусти під стіл, а вона лізе на стіл.
Свині на городі одна честь — поліно.
Сидить, як морква в грядці.
Сказано — велика птиця, як горобець!
Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.
Співаєш добре, а перестанеш — ще краще.
Сорока сороці, ворона вороні, — так і пішло.
Слухай тисячу разів, а говори один раз.
Слово — не горобець: випустиш — не піймаєш.
Скільки вірьовку не плети, а кінець їй буде.
Сиди, Тетяно, бо ще рано.
Сиди, Векло, ще не смеркло.
Стільки з нього користі, як з чорта смальцю.
Скільки зробив, як комар надзижчав.
Спасибі за обід, що наївся дармоїд.
Себе любиш — людей губиш, себе хвалиш — людей ганиш.
Сердитого спиняти — гірш роздратувати.
Сідайте, на чім стоїте!
Слова пристають, як горох до стінки.
Співає, як порося в тину.
Стук, грюк, аби з рук!
Скорий поспіх — людям насміх.
Сяк, так, на косяк, аби не по-людському!
Старий, а розуму за дитину не має.
Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.
Спарувалось двоє: одне дурне, а друге нерозумне.
Сват не сват, а так добрий чоловік.
Скільки світа — стільки й дива.
Слово старше, ніж гроші.
Слово до слова — зложиться мова.
Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
Скажеш — не вернеш, напишеш — не зітреш, відрубаєш — не приточиш.
Сяка-така напасть, а спати не дасть.
Сам собі чоловік не ворог.
Стид хоч і не дим, а очі виїсть.
Совість гризе без зубів.
Свого не цурайся — за чуже не хапайся.
Сметаною вареників не зіпсуєш.
Сніданок — перехватка, а грунт — обід.
Сьогодні хоч вола з’їж, а завтра знову схочеш.
Співатиме півень чи ні, а день буде.
Сліпій курці усе пшениця.
Сидить ні в сих, ні в тих, — мов собака в човні.
Сліпому як не світи, все пита — куди йти.
Сильніш від кішки нема для мишки.
Спить, хоч з гармати стріляй.
Старий, як світ.
Стидно, аж вуха в’януть!
Сів, як чиряк на боці.
Сів, як більмо на оці.
Сидить, як убогий за дверима.
Схопивсь, як ошпарений.
Схожий, як свиня на коня, — тільки шерсть не така.
Скривився, як середа на п’ятницю.
Скаче, як теля на мотузку.
Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків.
Сам голий, а сорочка за пазухою.
Своїх не страхай, а наші й так не бояться!
Спасибі за рибу, а за раки нема дяки!
Сидить дід на стільці, обуває постольці, а баба мордується, що в чоботи не взується.
Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.
То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи!
Так біжить, аж земля дрижить.
Той діло зробив, хто його завершив.
Тиха вода греблю рве.
Трудова копійка годує довіку.
Треба розумом надточити, де сила не візьме.
Тоді просо засівається, як сухий дуб розвивається.
Теля в сраці, а баба довбнею маха.
Терен груш не родить.
Так тебе люблю, що як не бачу, то вдень спати не можу!
Так любить, як порох у оці.
Трудно дівку силувати заміж, як парубок не бере.
Той сам себе губить, хто чужую жону любить.
Такий добрий, що в ложці води втопив би.
Тіло обіймає, а душу виймає.
Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак.
Ти йому хліб, а він тобі камінь.
Там вовк не бере, де сам живе.
Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.
Такий, що і в ступі не влучиш!
Тяжко нести, та шкода кидать.
Ти йому плюй межі очі, а він каже — дощ іде!
Тільки зірок з неба не зніма!
Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.
Такий язик, що й на припоні не вдержиш!
Таке говорить, що собака й з маслом не з’їсть!
Треба руки підкладати, а не дарма гелготати.
Треба знати, де що сказати.
Той в бороні, а той в стороні.
Треться, мнеться, — думає, минеться!
Третій день, як лежить, а дев’ятий хліб кінчає.
Тьопай, Мартине, мати ще підкине.
Ти йому — стрижене, а воно тобі — смалене.
Ти йому про Тараса, а він — півтораста.
Так розуміється на справі, як бик на окулярах.
Так то так, та з хати як?
Той сказав на глум, а він узяв на ум.
Танцюй, Мар’яна, поки не викопалась яма!
Танцювати не хочеться, та черевички просяться.
Тоді ціну йому взнаєш, як його втратиш.
Тямитиме науку до нових віників.
Трапляється, що й по мудрому чорт катається.
Треба, як п’ятого колеса до воза!
Так потрібно, як діра в мості!
Трясе цап бороду, бо так звик змолоду.
Товчеться, як Марко в пеклі!
Тікав від диму, та впав у вогонь.
Так його люблять, як собаки старця.
Таке слизьке, що й двома руками не вдержиш.
Такий тупий ніж, що й киселю не ріже!
Так біжить, аж земля дрижить.
Так чи не так, а перетакувати нема чого.
Тримається, як блоха кожуха.
Тримай язик за зубами.
Так мені вподобалось, як вовкові весільна пісня.
Так дрижав, що аж употів!
Умілому всяка робота легка.
У кого совісті нема — нема й сорому.
У дитини заболить пальчик, а в матері серце.
Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме.
У Сірка очей позича.
Уміє він з чорного біле зробити.
Узявся за гуж — не кажи, що не дуж.
У чужу душу не влізеш.
У кого що болить, той про те й говорить.
У тебе розуму багато, та вдома не ночує.
Уміла готувати, та не вміла подавати.
У сусіда розуму не позичиш.
Усякому на старість розуму додасться.
Учись змолоду — пригодиться на старість.
Учений іде, а неук слідом спотикається.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
У доброго коня верстви не довгі.
У кого дочок сім — то й щастя всім, а у мене одна — та й щастя нема.
У ворожки лікуватись — без здоров’я залишатись.
Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає.
У вічі — як лис, а поза очі — як біс.
У кого серце вовче, той їсть, кого схоче.
Учений шпак говорить всяк.
У нього стільки правди, як у кози хвоста.
У п’яниці коли не під очима синє, так плечі в глині.
Умів красти — умій і очима лупать!
У страха очі великі.
У заздрості на все великі очі.
У чужій руці завжди шматок більший.
У нашому полку чортма толку.
У дурного півня — дурна й пісня.
У нього грошей, як у жаби пір’я.
Умій сказати, умій і змовчати.
У кого є ненька, у того й голівка гладенька.
Ускочив, як жаба в жар.
Федоту не страшна ніяка робота.
Фрукти самі себе хвалять.
Федора має свої одговори.
Федорові — пряжа, а комусь пропажа!
Феся казала — обійдеться.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
Хто що вміє, те і діє.
Хто працює, той і врожай збирає.
Хто спішить, той двічі робить.
Хотів зробити спішно, а вийшло смішно.
Хто діло робить, а хто гави ловить.
Хто любить трудиться, тому без діла не сидиться.
Хто не сіє, той не жне.
Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.
Хто рано встає, тому Бог дає.
Хочеш троянду зірвати — не бійся колючок.
Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.
Хвальби — повнії торби, а в торбі нема нічого!
Хто багато обіцяє, той рідко слово дотримує.
Хвалькові не щастить.
Хвалять — не гордись, учать — не гнівайся.
Хвалились, хвалились — та під гору і звалились.
Хліб-сіль їж, а правду ріж.
Хто з правдою зрідниться, той і грому не боїться.
Хто любить лише себе, того люди не люблять.
Хто людей питає, той і розум має.
Хитрого од лукавого не відрізниш.
Хитрий, як лисиця.
Хвалько — пуста людина.
Хто ледащо, тому їсти нема що.
Хто пізно встає, тому хліба не стає.
Хороша чутка далеко чутна.
Хто в роботі, той і в турботі.
Хто робить кревно, той ходить певно.
Хто багато робить, той і багато знає.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Хто знання має, той і мур зламає.
Хату руки держать.
Хліб усьому голова.
Хоч у курені, аби до серця мені.
Хоч борщ без сала, аби душа пристала.
Хто кого любить, той того й голубить.
Хто п’яницю полюбить, той вік собі згубить.
Хороша, хоч води з лиця напийся.
Хто дітям потаче, той сам плаче.
Хочеш зятечка придбати — мусиш з хати утікати.
Хвалить, як медом мастить.
Хитрує, як собака за вечерею.
Хто під ким яму копає, той у неї сам попадає.
Хитрощами недовго проживеш.
Хто не додержує свого слова, той сам себе зневажає.
Хоч голий, зате в поясі.
Хто багато говорить, той мало творить.
Хто рад обіцяти, той не має охоти дати.
Хто діло робить, а хто гави ловить.
Ховається від роботи, як собака від мух.
Хочеш їсти калачі, то не сиди на печі.
Хто літом ледарює, той узимку голодує.
Хто змолоду балує, той під старість старцює.
Хліб на ноги ставить, а горілка з ніг валить.
Хто сміється, тому не минеться.
Хоч кума, але чортом дивиться.
Хоч не нагодувати, аби запрохати.
Хоч маленький, зате кусючий.
Хоч мене в гості не звуть, та я знаю, де живуть.
Хоч помирає, а всё-таки пальцем киває.
Хоч гірше, аби інше.
Хоч того самого, аби в іншу миску.
Хоч не тільна, то телись.
Хоч не в лад, та широко ступає.
Хотів минути пень, а наїхав на колоду.
Хто в ліс, а хто по дрова поліз.
Хоч у голові пусто, аби грошей густо.
Хоч вдача гаряча, та розум дурний.
Хоч річка й невеличка, а береги ламає.
Хто опарився на окропі, той і холодну воду студить.
Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між люди показатися.
Хто як постеле, так і спатиме.
Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.
Хто не має, той не губить.
Хочеться, як голому на вулицю.
Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.
Хитро, мудро, не великим коштом.
Хапало в хапиці, хапиця — по пиці.
Хороша пісня, коли б трохи довша.
Хапай, бабо, решетом сонце.
Цвітуть наші діти, як пишнії квіти.
Цяця, цяця — та в кишеню!
Це тоді буде, як рак свисне.
Це буде, як на долоні волосся виросте.
Цап — не скотина, зять — не людина, а невістка — чужа кістка.
Це йому й за вухом не свербить.
Це було за короля Горошка, як було людей трошки.
Цілий день байдики б’є.
Це ті пани, що в самоварі куліш варять.
Цап і вовк — один толк.
Це мухи коня з’їли, а вовк лише помагав.
Чесне діло роби сміло.
Чия відвага, того й перевага.
Чим хвалитись своєю силою, краще слабшим поможи.
Чисті черевики швидше ходять.
Чим багаті, тим і раді.
Чорт чорту ока не виколе.
Часто так буває: один вину свою на іншого звертає.
Чув дзвін, та не знає, звідки він!
Чи хліб, чи пиріг, аби повен живіт.
Черево — не дерево: роздасться.
Чоловік розуму вчиться цілий вік.
Чого Iвась не навчиться, того й Iван не буде знати.
Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима.
Чиє весілля, того й музики.
Чужим пивом весілля не одбудеш.
Чоловік та жінка — одна спілка.
Червоне яблучко, та всередині черв’ячок.
Чорну душу милом не відмиєш.
Через одну погану вівцю отара пропадає.
Чиє навчяло б, а твоє мовчало б!
Чим більше кицьку гладиш, тим вона вище горб піднімає.
Чим більше насолить сусіду, як не язиком?
Чисто бреше, що й віяти не треба.
Чхали, чхали, — та на степу й ночували.
Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима.
Чуже бачить під лісом, а свого не бачить під носом.
Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.
Чепурненька, як мазничка.
Чи так, чи інак, а не буде з риби рак.
Чим мудрий стидається, тим дурний величається.
Чужа душа — темний ліс.
Чим далі в ліс, тим більше дров.
Чорна корова, а біле молоко дає.
Чорт біса і з-під купини бачить.
Чи програв, чи виграв, аби свіжі гроші.
Чужому лихові не смійся.
Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.
Чого навчився, того за плечима не носити.
Чужим добром не збагатієш.
Чужими руками добре гада ловити.
Час на часу не стоїть.
Чого крутишся, як гімно в ополонці?
Чого собі не зичиш, і другому не бажай.
Чуже переступи, та не займай.
Чужий кожух не гріє.
Чорнобрива, як руде теля.
Чоловік у домі — голова, а жінка — душа.
Чоловік без пригоди не проживе.
Швидкий, як черепаха.
Шкода про те говорити, чого не можна зробити.
Шляхом свободи йти — до щастя прийти.
Шануй людей — і тебе шануватимуть.
Шануй батька й неньку — буде тобі скрізь гладенько.
Шкода про те й говорити, чого не можна зловити.
Шукає вчорашнього дня.
Шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі.
Шиє, поре — ниткам горе.
Шовкова борідка, та розуму рідко.
Шила в мішку не сховаєш.
Швець без чобіт, а тесля без воріт.
Шилом моря не нагрієш.
Шастає, мов миша у пастці.
Шабля ранить голову, а слово душу.
Шкіра на чоботи, язик на підошви.
Шия з намистом, а голова зі свистом.
Шалёная муха вкусила за вухо.
Що посієш, те й пожнеш.
Щасливо там жити, де гуртом робити.
Що вранці не зробиш, того ввечері не здогониш.
Що у воду впало, те пропало.
Що знаєш, що вмієш, то за плечима не носити.
Що сьогодні утече, то завтра не зловиш.
Що сіре, те й вовк.
Щира правда всюди куток знайде.
Що на місці лежить, то саме в руки біжить.
Щастя без розуму — торбина дірява.
Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.
Щедрий на батьківські гроші.
Що вимовили язиком, того не виб’єш і кілком.
Що написано пером, то не виволочиш валом.
Щоб узнати чоловіка, треба з ним пуд солі з’їсти.
Щоб дати пораду, треба казати до ладу.
Щира праця мозолева.
Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.
Що голова, то й розум.
Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питай.
Що в молодості навчишся, то на старість як знахідка.
Що може вродити камінна гора, коли в їй води нема.
Що мати навчить, то й батько не перевчить.
Щука пропала, а зуби залишились.
Ще не зловив, а вже поривається скубти.
Ще й риби не піймали, а вже заходилися юшку варити.
Що схопив, те й змолов.
Що знає кум, те знає кумова жінка, а вже від неї і все село.
Що маєш казати — то поперед обмірковуй.
Що ступить, то й збреше.
Щоб лиха не знати, треба рано вставати.
Щоб знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав.
Що не складно, то не ладно.
Що в тебе вийшло — тарантас чи дишло?
Що в тверезого на умі, то у п’яного на язиці.
Що ті гроші, як чортма в голові.
Що не скаже, то все півтора людського.
Що не холод, як козак молод.
Що край — то звичай, що сторона — то новина.
Що в серці водиться, то на язику не втаїться.
Щастя добре, а правда краще.
Що маємо — не дбаємо, втративши — плачемо.
Що винен — оддати повинен.
Що було, то мохом поросло.
Щоб ти крізь сонце пройшов.
Щоб на тобі шкура загорілась.
Що там і говорить, коли нічого й балакать.
Що город — то норов.
Що інше сільце, то інше слівце.
Що інша хатка, то інша гадка.
Що голова, то розум.
Щастя — не підкова, під ногами не знайдеш.
Щастя біжить, а нещастя лежить.
Щастя з нещастям на одних санях їздять.
Щастя має ноги, а біда роги.
Щастя знає, кого шукає.
Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.
Що правда, то не гріх.
Що буде, те й буде, а дві смерті не буде.
Що комар — то й сила.
Що ти за велика цяця?
Що скаже, — неначе зв’яже.
Щось таке, як вовк, тільки жовтенько цвіте, а синенько пахне.
Юхим вийшов із води сухим.
Юхима шукає Хима, а Юхим біля неї.
Юга йде, — чи не димить де.
Яка яблунька, такі й яблука.
Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Як не гівно, то засрана тріска.
Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
Якщо ввічливо попросиш, завжди дадуть.
Як сам добрий, то добром і тобі відповідають.
Язик базікає, справам заважає.
Яка совість — така і честь.
Якщо раз збрехав — назавжди брехуном залишився.
Я з тобою — як риба з водою.
Як дбаєш, так і маєш.
Як багацько птиць — не буде гусениць.
Як мед — то й ложкою.
Як сіль, в очі встряв.
Язик до Києва доведе.
Який Сава, така й слава.
Як ручки зароблять, так ніжки сходять.
Як без діла сидіти, то можна одубіти.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Яка головонька, така й розмовонька.
Які літа — такий розум!
Якби не зима, то літо було б довше.
Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить.
Яка пшениця, така й паляниця.
Яка грушка, така й юшка.
Як добрий став — риба буде, а стече став — болото буде.
Якби літа вернулись, то ще б хлопці горнулися!
Як не бачу — душа мре, а побачу — з душі пре.
Як вигляне у вікно, то три дні собаки брешуть, а одна як придивилась, то й сказилась.
Яку йому кару дати? — оженить його, то й буде знати!
Як була я дівчиною — до мене ходили з горілочкою, а як стала молодицею — перестали ходить і з водицею.
Як гарна молодиця, то й гарно подивиться.
Як сорочка біла, то й жінка мила.
Як оженився, так зажурився: треба горшки, миски і колиски.
Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
Як жениться — то мостом стелиться, а як ожениться — то кісткою в грудях стає.
Як не стане — то батько дістане, як не буде — то мама добуде.
Як грибочки, ростіть, діточки.
Як квочка з курчатами, так і жінка з дитятами.
Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках.
Як багато родичів, то або сім раз пообідав, або жодного разу не їв.
Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш.
Як молодим був, то сорок вареників з’їдав, а тепер — хамелю, і насилу п’ятдесят умелю.
Як хрипить у грудях, не буть йому в людях.
Янгольський голосок, а чортова думка.
Язиком — ось я! А на ділі — свиня.
Ясні очі, та чортові думки.
Як «на» — то чує, а як «дай» — то глухий.
Як твоє не мелиться, не бігай з кошиком.
Якби йому довгий хвіст, то сам би собі боки повідбивав.
Якби свині крила, вона й небо зрила б.
Якби свині роги, то людей би всіх поколола.
Язиком гори ворочає.
Язик без кісток: що хоче — лопоче.
Язик має й коняка — та не балака.
Язик мій — часом ворог мій.
Як на своєму язику не вдержиш, то на чужому не втаїш.
Якби сам був білий, то б не чорнив другого.
Як маєш брехати, то краще мовчати!
Як до роботи — дитина, а заміж — дівка.
Як до діла — так і сіла.
Як не надолужив на спанні, то на взуванні.
Якби хліб та одежа — то їв би лежа.
Як прийшли жнива — я чуть жива, а як прийшли покрова — я стала здорова.
Як усе святкувати, то не буде чого ковтати.
Як проголодається, то хліба дістати здогадається.
Як є — розійдеться, а нема — обійдеться.
Як до праці — руки дрижать, а чарочку добре держать.
Як випили варенухи, то й загули, наче мухи.
Як гуляв, так гуляв, — ні чобіт, ні халяв.
Як п’ян — то капітан, а проспиться, — то й свині боїться.
Я йому слово, а він мені десять.
Язиком що хоч мели, а рукам волі не давай.
Як був квас — то не було вас, а як настало квасило — то і вас розносило.
Яке частування, таке й дякування.
Як їдять та п’ють — то й кучерявчиком звуть, а як поп’ють, поїдять, — прощай, шолудяй.
Як часто за шапку береться, так не скоро піде.
Як на пень з’їхав.
Я йому про цибулю, а він мені про часник.
Я йому — вісімнадцять, а він мені — без двох двадцять.
Який Яків, стільки і дяки.
Як заспіває, то й волос в’яне.
Я не я й и рука не моя.
Якби все одно, то лазили б у вікно, а то дверей шукають.
Як голова без голови, то й ноги не ходять.
Як з дурнем тягаться, краще відцураться.
Як дурень з печі.
Як напише дурень, то не розбере й розумний.
Як топишся, то й за бритву вхопишся.
Як у лісі гукнеш, так і відгукнеться.
Який стук, такий грюк.
Яке «помогайбі», таке й «доброго здоров’ячка».
Як захоче коза сіна, то до воза прийде.
Як на гріх, то й граблі стріляють.
Якби знав, де впаду, то й соломки б підстелив.
Як не переплатиш — то й не купиш, як не спустиш — то й не продаси.
Як кота дома нема, то миші по столу бігають.
Як спиться, то не сниться.
Якби не руки та не ноги, то був би гарний барабан для тривоги.
Як комар наплакав.
Як з гуски вода.
Як з гілля зірвався.
Як руками одняло.
Як гороху, тих знайомих: куди не піду, то випхнуть.
Як є голова, то й носи здоров.
Якби у мене було пшоно та сіль, то я б зварив кашу, та жаль, що немає сала.
Якби кури не заклювали, то ще живий би був.
Якось-то Бог дасть: батько хату продасть, псів закупить — ніхто не приступить.
Які мамка й татко — таке й насіння.
Як їв — то аж упрів, а як працював — то аж задрімав.
***

 

На этой странице можно найти: украинские пословицы про хлеб, про семью, про книгу, про зиму, про труд, про родину, про ум, о дружбе, про Украину, украинские поговорки с антонимами и числительными, прислів я на украЇнській мові, а также скачать их бесплатно.


IИндекс цитирования